На цих світлинах, що ви бачите, серед десятків слухачів Академії – Ігор Говядовський. Він один із тих, хто 38 років тому вів боротьбу із смертоносним атомом після аварії на Чорнобильській АЕС. Він – з числа тих, хто виконували свою роботу у нереальних полях радіації. Він, як і інші, знав з чим має справу і що з ним після цього буде… І ось його історія.
Тоді Ігорю Говядовському було трохи більше 30 років. У далекому 86-му він працював на київському Виробничому об’єднанні «Завод Арсенал». Того року протягом жовтня-листопада дезактивували, відремонтували і здали в експлуатацію 1-й і 2-й енергоблоки Чорнобильської АЕС. Одночасно велися роботи і на 3-му, де забруднення приміщень радіоактивними речовинами місцями було настільки велике, що крім дезактивації знадобилася ще й заміна обладнання.
Частина кадрових співробітників станції, які брали участь в ліквідації катастрофи з перших годин після вибуху 4-го реактора, отримала гранично допустимі дози опромінення. Їх вивели із зони ЧАЕС за медичними показниками. Тому до робіт з ліквідації наслідків найбільшої техногенної аварії в історії людства залучали фахівців з усіх АЕС тодішнього Радянського Союзу та з інших галузей промисловості, близьких до атомної. Так, в січні 1987 року на станцію спрямували настройщиків радіоелектронної апаратури, які працювали на «Арсеналі». Один з них – пан Ігор.
«Прип'ять, особливо першого приїзду, справила на мене дуже сильне враження. Жодної душі, лише зрідка проїжджав військовий бронетранспортер. По периметру місто вже було повністю огороджене колючим дротом. Як радіація впливає на організм людини, тоді ми уявляли лише в найзагальніших рисах. У лютому ми розпочали роботу на 3-му енергоблоці у складі ремонтно-експлуатаційного персоналу станції. Працювали по 10 годин. Робота ускладнювалася тим, що до аварії 3-й та 4-й блоки мали багато загальних кабельних трас, водних та газових комунікацій. Після вибуху вони майже всі були пошкоджені та підлягали повній заміні. Усіх, хто мав доступ до дозиметричної апаратури, під підпис попередили про секретність таких відомостей. Та й взагалі, через тотальну таємничість, я не маю жодної фотокартки того часу. Поставлені керівництвом задачі наша бригада виконала за 9,5 місяців – систему інформації та радіаційного контролю 3-го енергоблоку ми встановили та здали в експлуатацію, 4 грудня 1987 року 3-й енергоблок запрацював. У 88-му була робота і на 4-му енергоблоці… Точніше на тому, що від нього залишилося. А далі… Далі співробітники нашої бригади отримали пропозицію про переїзд на постійне місце проживання до міста Славутич. Усім гарантували отримання нової квартири та подальшу роботу на Чорнобильській АЕС. Ми відмовилися, бо на той час у Києві у нас були сім'ї та житло. У результаті 1 жовтня того ж року нас звільнили зі станції… Через роки Чорнобиль таки наздогнав мене. Боровся з тяжкою хворобою (в Україні лікарі за неї не бралися), довелось проходити тривале лікування та реабілітацію, поступово звикати до статусу людини з інвалідністю. Але це, як ви розумієте, вже зовсім інша історія», - поділився спогадами під час візиту до Академії ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС.
Наші ліквідатори тоді у 86-му прийняли надскладний бій з атомом. Професіонали Чорнобильської АЕС та силовики вберегли від біди у 2022-му. І зараз роблять все можливе, щоб ніколи не здіймався смертоносний пил. Сьогодні росія, додає Ігор Володимирович, здійснюючи обстріли та бомбардування, ставить світ перед загрозою нової ядерної катастрофи. Тож, її недопущення повинно стати обов’язком усього світу!
Вдячні за подвиг! Дякуємо за візит! Вклоняємось перед Героями минулих років і сьогодення.
